Ця стаття покликана допомогти вам розібратися в інтерфейсі Фейсбуку, насправді він дуже добре налаштовується і всього в кілька кліків.

Сортування постів у стрічці Фейсбуку.

Головне, що ми спостерігаємо в будь-якій соціальній мережі – це стрічка новин, і ФБ не виняток. Ось тут і зосереджена більша частина скарг користувачів, мовляв Фейсбук показує новини та оновлення не в хронологічному порядку, а за своїм хитрим алгоритмом. І в цьому є частка правди, адже новинарна стрічка Фейсбуку дійсно працює за таким алгоритмом, щоб (на думку розробників) показувати найбільш цікавий контент саме для вас, але ж не всім це підходить. Щоб відображати новини за їх появою потрібно заходити в соцмережу за посиланням www.facebook.com/?sk=h_chr або налаштувати в лівій колонці показ новин наступним чином:

Підписка і відписка на новини.

На відміну від Вконтакте – у користувачів Фейсбуку є можливість підписуватися і відписуватись на користувачів (не тільки на цікаві сторінки і групи) без подачі заявки в друзі.

Від будь-кого, хто генерує нецікаві для вас новини можна відписатися (відфоловитись), тим самим покращуючи свою стрічку.

Створення власної стрічки у Фейсбуці.

Якщо основна стрічка новин вас все ще не влаштовує, то можна створити власну. У ній можна налаштувати хронологічний показ конкретних подій від конкретних людей чи сторінок. Щоб створити таку стрічку перейдіть за посиланням: www.facebook.com/bookmarks/interests . Потім натисніть кнопку “створити список” і далі вкажіть що там хочете бачити. Ваша особиста стрічка новин буде доступна в колонці зліва (можна додати її в закладки для моментального переходу) за назвою, яку ви їй задасте.

Налаштувати показ цікавих типів подій у власній стрічці теж можна, на зображенні знизу показано як:

Переходьте на Фейсбук, воно того варте.

Витоки Witch House.

Насправді усе це дуже давня історія, яка почалася ще 2009 року, але до нас, як це часто буває, тренд доповзає аж через кілька років. Точніше навіть не до нас, а до рунету, під медійним куполом якого досі жевріє уанет. Чому так відбувається – це вже окрема величезна тема. Отож, вперше це словосполучення вжив Pictureplane, таким чином жартівливо характеризуючи свою творчість, себто електронну музику з дрібкою окультизму в якості антуражу. Не останню роль у становленні такого терміну як Witch House зіграв наш улюблений Last.FM. Саме за допомогою тегів цієї соціальної мережі і почав вимальовуватись загальний тренд звучання, коли один ентузіаст затегав кількадесят проектів цією позначкою.

Проте кожен стиль формує своїх хедлайнерів, для вічухи ним став з самого початку проект SALEM, який окрім назви (місто Сейлем відоме переслідуваннями відьом) ще й мав відповідне тягуче звучання, характерний свист синтезатора та доволі похмуру атмосферу.

Варто ще згадати напрацювання DJ Screw, він свого часу багато експериментував зі сповільненнями в хіп-хопі, деякі з його технік масово використовують ентузіасти Witch House.

Естетика Witch House.

Є декілька шаблонних особливостей в представленні цієї музичної течії. Насамперед – це нечитабельні назви, які частково або повністю складаються з ASCII символів, частіше за все це трикутники (▲,▼, ∆) та різноманітних варіацій з хрестами. Втім багато проектів ігнорують такий чудернацький спосіб написання, або ж мають читабельні відповідники. Через свою “темну естетику” вічуха віджерла добрячий шмат підліткової аудиторії у пост-радянської навкологотичної двіжухи. Можливо й тому стиль одягу СНДшних готів та фанів вітч хаусу часто доволі подібний. Оформлення релізів у Witch House та й пов’язаний арт суцільно складається з різноманітної нечисті, геометричних знаків (трикутники, хрести і т.і.). СНДшні ж проекти доволі часто обмазуються ще й вебпанком.

Що послухати?

Salem.

Ні, не цей кіт зліва, а гурт з Мічігана, який по суті і задав вектор подальшому розвитку жанру. Над проектом працювали/працюють троє: John Holland, Heather Marlatt, Jack Donoghue.

Випустивши у 2011 році останній реліз, вони перестали створювати/ділитися новим матеріалом і наразі інколи виступають у клубах.

Найбільш відомим матеріалом проекту є альбом “King Night ” 2010 року.

oOoOO.

Ще один знаковий проект зі Штатів (Сан-Франциско), читається як “Оу”. Кріс Декстер рухається у своєму власному фарватері та значно розширює діапазон звучання вітч хаусу. Він любить експериментувати з голосами поп-виконавиць, хіп-хоп бітами та звуковими ефектами. oOoOO активно виступає в різних країнах з новим матеріалом і загалом є визнаним динозавром Witch House.

White Ring.

Список проектів олдскульної вічухи насправді дуже широкий, проте дамо можливість читачеві дослідити цю тему самостійно. Останній динозавр, про якого хотілося б розказати – White Ring. Це нині діючий дует із Нью-Йорка, який стартував ще 2008 року. Грають зловісну вічуху з відчутними трансовими вливаннями.

Ну і наостанок, трохи сучасних треків, що подобаються особисто мені:

• Друзі
• IT-Crowd
• The Office

Тож, хоч із запізненням, але хочеться відзначити цей ювілейчик.  До вашої уваги “10 кроків до зваблення дівчини за методом Джої Тріббіані”.

1. Завжди. Завжди повідомляй про свої культурні особливості. Люди не обов’язково знатимуть, які риси притаманні твоїй етнічній групі, тож намагайся всіляко виправити цей надокучливий недолік.

2. Ти досі не маєш суспільно корисної професії? Швидше виправляй це, або ж зроби вигляд, що маєш таку.

3. Опрацюй свою контрольну фразу. Вона повинна стати твоєї візитівкою.

4. Опрацьовувати її краще на неживих об’єктах.

5. Ти повинен бути кращим у всьому, чи принаймні намагайся так виглядати.

 6. Навіть домашні тварини у тебе мають бути особливими.

7. Не соромся власних емоцій.

8. Не забувай вражати щоразу новою культурною особливістю.

9. Твоя логіка повинна бути довершеною.

10. Тож ніколи не шкодуй про свої вчинки.

Не важко здогадатися, що саме завдяки цим простим правилам Джої був і залишається улюбленцем жіночої аудиторії серіалу. Спробуйте слідувати цим настановам в реальному житті, а раптом життя і є ситком, перевірка ніколи не завадить.

З вами пан Биймоскалів, і в цій статті ми будемо пити кров російськомовних немовлят, по тому їх розпинати, ґоетично воскрешати Бандеру a.k.a. Прийдепорядокнаведе, і, звісно ж, знімати з Ріденсу прямо в Нацгвардію (НЕ ОЗNРАЙСЯ).

Все, москалі пішли?

Можна продовжувати? Себто почати – статтю. Милосердя – важлива річ, а що тут буде розмова про реальну історію України та Росії, то це може зробити боляче деяким росіянам, котрі живуть у манясвітку імперських міфів. Мова йтиме про мови. (Попереджаю – жодної політики, тільки історія та лінгвістика.)

***

І о смерти памятай, и на суд будь чуткій,

Велми час бѣжит ско́ро, в бѣ́гу своєм прудкій.

Іван Величковський

Це руська мова (цебто мова Руси). Нагадує українську, чи не так? Ось ще кілька прикладів.

Я́сне в богу преосвященному єго милости господину отцу Варлааму Яси́нскому, правослáвному архієпископу, митрополитѣ́ Кієвскому, Гáлицкому и всея̀ Рóссіи, мнѣ́ велице милостивому пану, пáстыревѣ́ и вели́кому добродѣ́євѣ́ здравія, долгодéнствія, щасли́вых годи́н и душѣ́ пожитечного спасенія от господа все усердно зычу.

Іван Величковський

Ω людεх) правди́вы(х), и хотя́щыхъ правды научитимѧ нау́ка

Хо(ч) то мо́вятъ пра́вдою нε пожывитисѧ

а лѣпшε(и) о(т) нεправды zа́вше храни́тисѧ

Кгды (ж) из дна̀ мо́рѧ пра(в)да ст̃а́ѧ вы(и)ма́εтъ:

и хочъ нε пожытεчна а ча́со(м) спрія́єтъ.

I паки пра(в)ду рεкши ты(л)ко бо(и)сѧ б̃га:

а такъ пра́ваѧ бу́дε(т) до нб̃а доро́га.

I εщε (ж) якожε та(м) прέждε по́вышшε рѣхъ:

такую (ж) рѣчъ, що мо(в)лю пра(в)да то ε(ст) нε грѣхъ.

Zачи(м) нεха(и) всякъ зво́ли(т) в(ъ) пра(в)дѣ сѧ коха́ти:

ко(т)рою ла́твѣ (и) зможε(т) часо(м) оправда́ти.

А понεва(ж) и са(мъ) б̃гъ во всε(мъ) ε(ст) правди́вы(и):

прε(д) ни́мъ жε нε оправди́тъ вся(к) нεсправε(д)ли́вы(и).

Тѣмъ ко(ж)дому правдивы(мъ) бы́ти подоба́εтъ:

εслѝ хто̀ по сε(мъ) вѣку в(ъ) нб̃ѣ жи(т) жεла́εтъ.

Климентій Зиновіїв

Слово єдного старого карпаторуского бояра именем Горзова…

Любезный сыне! Других же сто годов наступило, як проклятый враг и поган любезное наше отечество и край мучит и пустошит. Кольки труда и бѣды для уволенія его славнѣ наши предкове сносили, отде того явнѣ знакы, висящей розличной на стѣнѣ великой зброй. И я в том же трудячися ослаб и постарив, но буди хвала всемогущему богу нужны до того сила утробѣ обновилися и войского искусства и збройного обходу, там при боку моем научив есь, де я на сѣдой головѣ, плечах, руках и ногах ужаснѣ удары достав. Онде возьми сей желѣзный нагрудник и шапку и сами закрыт, хоть лиш тилко неприятелей убій, килко наших рубных знаков єсть. На дѣда карабин и саблю. И с того сдалеку стрѣляй, а прійдучи на близь, саблею обома руками рубай и обороняйся, поки будеш мочи. Еднак у всем мудро поступай, и ни наглый и наремный, ни слепо дерзкий не будь. И спочатку не так неприятеля погуби, як его познати, и удары хитро отбити желай, а потому як ти на руку упадеся, легко его убити возможеш. С коней возьми сѣрого, котрый уже больше раз хитрость свою показав, а на помощ и слугу Ломихащю Гриця и Триколу Павла як искусных, мудрых и крѣпких в збройном обходѣ мужей. Посему молодцю, сѣвшу на коня и отходящу: «Лети, любезное чадо! Лети! Чуєш, звиняща труба зове тя на мѣсто славы! Бог да благословит твои поступки, а я щирою молитвою и желаніем добрым буду ти на помощь. Иди и за нашу вольность и слободу или погинь, или с нев славен и предкам твоим равен повернися. Тогды, як тя тилко увижу, радостно очи мои замкну и в гроб спокойнов душев зайду».

(Примітка фонетична: ѣ читається як «і», ѧ – як «я» і, и – як «і» чи «и», «ы» – як «и», «е» – як «е» чи «є»)

Усе написано до Котляревського, котрий акумулював становлення літературної української на основі народних (як тоді говорили – «мужицьких») говірок.

Власне, для людей, знайомих зі старовинними документами (а не з фальсифікаторською москво-імперською парадигмою) геть не дивина, що сучасна літературна українська є прямою спадкоємицею народного язика старожитнього населення  України, котрий за часів Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського  благополучно вкоренився в світській книжній традиції (не без церковно-слов’янщини, звісно, але не так, як раніше).

Питливий розум, певно, спитається, чому в нас тоді українська, а не руська, а руська – взагалі назва мови північно-східного сусіда, котра, коли відверто, до старої руської геть не подібна? Відповім по-одеськи: чому Україна, а не Роксоланія, Гетьманщина, Рутенія, Скитія, Сарматія? Чи абстрагуймось од рідної землі – чому Франція, а не Галія? Чом Еспанія, а не Иберія? Чому Греція, а не Еллада?

Ну гаразд, досить одещини – гадаю, вже зрозуміло, що логіки мало в історії мов, зокрема етнонімів і топонімів. Хоча в історії українських етнонімів логіка якраз, на диво, є.  Коротко зазначу, що етнонім русин і Русь стосовно українців і України панував до 19 ст. на підмосковській Україні, де зініціювали перейменування на “українців” свідомо, аби вберегтись од асиміляторських і фальсифікаторських дій росіян, котрі спекулювали нашим етнонімом на догоду власним імперським інтересам; на Західній Україні, де московської загрози не було, а старий етнонім підтримувався ще й європейськими націями, з котрими в західняків зв’язки були набагато міцніші (німці українську називали Ruthenische Sprache, англійці – Ruthenian language (Рутенія – латинізована назва Руси), у польській історіографічній і мовознавчій традиції українська називається język ruski, де “ruski” – це прикметник од слова “Ruś” = “Русь”  як позначення традиційної назви України, що застосовувався до 19 ст., на відміну від język rosyjski – “російська мова”), “русини” зберігались набагато довше: до початку-середини 20 ст. – на Галичині й Волині, і почасти аж досьогодні – на Закарпатській Україні (Карпатська Русь). Утім, то все лише історія назв. А як не називай – суть не змінюється. Тож для цікавих зроблю коротесенький огляд розвитку української та російської мов.

Історія української мови

Русь. Письмова ситуація виглядала вельми цікаво – русини писали мовою штучно складеною двома болгарами на основі староболгарської з грецькою писемністю, а розмовляли тодішніми говірками народної руської мови. Загалом, це нормальна ситуація для Середньовіччя – у Західній Європі, для порівняння, на той час домінувала книжна латина, а балакали народними діалектами, т.зв. вульгарною латиною, з якою й походять сучасні французька, італійська, еспанська тощо. Хоча навіть тоді елементи народної мови проникали в писемність – це чітко простежується в “Слові о полку Ігоревім”, Руській Правді тощо.

Велике князівство Литовське.  Вірніше, Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське. Найбільш поширеною в світських сферах, а згодом офіційною мовою цієї руської (правляча династія – так, литовська, але домінуюча культура – русинська) держави був «руський язык», або “про́ста мова”, відома зараз як “староукраїнська мова”. Це було закріплено на законодавчому рівні Третім статутом ВКЛ (арт. I розд. IV)

А писаръ земъский маеть по-руску литерами и словы рускими вси листы, выписы и позвы писати, а не иншимъ езыкомъ и словы.

Перші східньо-слов’янські книжки видавалися саме цією мовою, яка по суті була міксом руських наріч з нальотом церковно-слов’янського флеру.

Річ Посполита. У ранній конфедерації, на той час найдемократичнішої держави Європи, не було домінування поляків, як пізніше. Саме в цей період плідно творять  руські полемічні письменники.

Козацька доба. Усе та ж староукраїнська, тільки дедалі народніша.

Російська імперія. Староукраїнську заборонили. І тут хук справа – з подачі Котляревського почала формуватися літературна українська на основі народних говірок (як і в решті світу). Купа правописів: кулішівка, желехівка, максимовичівка, грінчеківка (котра згодом і склала основу української абетки) тощо.

20 сторіччя. Нарешті завершується формування української літературної мови. З постанням УНР українська стає державною, такою офіційно лишається й ув УРСР, протягом усіх років більшовицької окупації. 1927-го року, під час т.зв. “українізації” в Харкові прийнято складений найкращими умами України правопис, котрий поєднував у собі галицьку та наддніпрянську правописні традиції. Згодом ці напрацювання скасовано, у подальших редакціях правопису українську методично зближують з російською (Харківський правопис зберігається лише в діаспорі). Колись бездоганна мова на селі засмічується російськими канцеляризмами.

Незалежна Україна. Повернули деякі питомі риси українського правопису, зокрема літеру «ґ». Лунають заклики ввести українську латинку.

***

Історія російської мови

Заліські колонії Руси. Прийшли руські колонізатори та попи, котрі охристиянювали та слов’янизували місцеве угро-фінське населення, навчаючи церковно-слов’янській. Тим-то в результаті російська не так близька українській і білоруській, що походять од локальних руських говорів, а найбільш схожа на болгарську: предок-то староболгарська – один. (До речі, одна з причин, чому українці білінгви, котрі крім рідної знають російську, не тільки і не стільки в заходах зросійщення Москвою, а і през те, що тривалий час нашою книжною була саме церковно-слов’янська, що вона так подібна до російської.)

Московське князівство. Заки Залісся лишається улусом Золотої Орди, народна російська мова всотує тюркські елементи (відомі всім матерні слова – найвірогідніше звідси). Перегодом Московія стає найвпливовішим членом Орди й приєднує до своїх володінь колишні ординські землі. Активно відбувається москвинське націєтворення та постання московитської культури – псевдорусько-візантійської за ликом, імперсько-ординської за нутром. Поки Європа активно розвиває літературні мови на основі народних говірок (Данте,  Петрарка, Рабле тощо), Московія заглиблює мракобісся, косність – у тому числі й на письмі, ревно оберігаючи церковно-слов’янщину. У цьому їм активно допомагають руські могилянці (Лаврентій Зизаній, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький тощо), розбудовуючи основу сучасної російської культури. Так, саме цієї пори московити починають називати свою державу грецькою назвою Руси – Ῥωσία. У Середньовіччі то була нормальна практика для тішення ЧСВ – наприклад, жителі уламку Римської імперії, грецької за культурою Візантії, іменували себе «ромеями» (що грекою означає «римляни»).

Російська імперія. Нарешті Пьотр І і модернізація. Запроваджено «гражданський шрифт», розроблений Петром Могилою. Завдяки цій реформі російська світська мова нарешті чітко відділяється від церковної.

СРСР. Радянська влада реформувала російський правопис, викинувши деякі не функціональні риси. Російська засмічується радянськими канцеляризмами.

РФ. «сап, анон. кароч я лалка у миня бугурт))))0»

Коротко підсумувати порівняльний історичний аналіз можна картинкою:

***

Сподіваюсь, що коротко, та головне – що ясно. Можна багато, дуже багато говорити про історію мов. Сратися, сперечатися безкінечно. Проте, історія мов по-науковому – це в будь-якім разі лишень інтерпретація, якою б вірогідною вона не була. Самі тільки розмови про мову не дають осягнути суть. А це важливо – гадаю, кожен знає з тих канонічних передмов шкільних підручників української, що мова – це душа народу. Найцікавіше, що це не просто пафосне бла-бла-бла, мови дійсно годні показати духовні нутрощі їхніх носіїв. Не вірите? Тоді дивіться.

Продовжімо порівняння української та російської.

***

Російська – “больница” від слова “болеть”
Українська – “лікарня” від слова “лікувати”

***

Російська – “запрет” од слова “претить” (бути гидким), що в свою чергу від “прѣть” (загроза, перешкода)
Українська – “заборона” від слова “боронити”

***

Російська – “подлинный” від слова “линник” (хлист), себто виданий під шмаганням хлистом
Українська – “справжній” від слова “правда”

***

Російська – “подноготная” від назви катування способом заганяння голок чи цвяхів під нігті
Українська – “підспідок” від “під сподом” (під низом)

***

Російська – “пол” від слова “пол” (половина)
Українська – “стать” від слова “постать”; “статний” – стрункий, гарної будови тіла

***

Російська – “верно” від слова “верный” (кому?)
Українська – “правильно” від слів “правильний”, “правда”

***

Російська – “работа” від слова “раб”
Українська – “робота” від слова “робити”, “роб” (“чин”)

***

Російська – “ебаться”, без коментарів
Українська – “кохатися” від слова “кохання”

***

Російська – “застенчивый” од слова “застеняться” (загороджуватися)
Українська – “сором’язливий” од слова “сором”

***

Тут не Вікіпедія, але джерела надам – тільки, будь ласка, без циферок:

Євген Наконечний Як русини стали українцями

http://izbornyk.org.ua – прекрасний сайт давньоукраїнської літератури

***

Мемо чекати на коментарї. Більше срачів богові срачів!

Пост-рок – музична течія, що характеризується особливим ритмом, мелодикою та гармонією. Ці три кити пост-року забезпечують багатогранність звучання та об’ємність отриманих емоцій. Типовими для пост-року є такі рокові звукові інструменти як гітара, ударні та клавішні.

Мейнстримні групи соц. мереж свого часу активно форсили “смішнявки” про пост-рок, типу “чорно-біле фото з гілками дерев без листя, а на фоні грає якась депресивна лють”. Десь такої думки і притримується середньостатистичний мережевий хом’як користувач інтернету, бо вкопуватися в глибину поняття для більшості лінь. Так, пост-рок може бути печально-меланхолічним, але здебільшого композиції включають всю гамму емоцій та є скоріше оптимістичними, аніж “безвихідними”.

Трішки історії

Поняття “пост-рок” з’явилося лише в 1994 році, коли відомий музичний критик Саймон Рейнольдс об’єднав прогресивний рок, спейс-рок, math rock та мінімалізм в одне широке трактування, яке зараз набуло найбільшої популярності. Хоча збірне поняття пост-рок існує десь з 1960-х, коли з напрямів експериментальної та психоделічної музики з’явився краут-рок, а в кінці 80-х популярність отримав шугейз, який в купі з нотками електроніки наблизив звучання пост-року до сучасного. Зараз пост-рок можна охарактеризувати як експериментальний жанр, що дає життя незліченній кількості похідних мікрожанрів.

Вокальний пост-рок

Всі, з ким я спілкуюся, люблять вокальний пост-рок та дзюрчать кип’ятком, коли нюні Sigur Rós випускають новий альбом чи попсовий Mogwai гугнявить у мікрофон. Мене чомусь трохи напрягають дивні звуки, що видають фальцетом вокалісти. Єдине, що рятує такі композиції – це оригінальна музика з прозорістю фактури та новими ритмами.

Так, у них є і годнота, де вокал дійсно доповнює звучання, є мякою тембральною барвою, що прекрасно компонує з одноманітними інтервальними ходами, а широкий динамічний діапазон звучання створює об’ємність, ба навіть космічну неохопленість емоцій, – так, це музика інтелігентів, а ти що думав?

Важковаговики пост-року

На данний момент створено дуже багато гаражних пост-рок гуртів, але є й такі, що вибилися в люди та стали справжніми легендами у певних колах. Якщо заглянути на last.fm (тут, до речі, можна почитати про цей чудовий сервіс), то можна відразу зрозуміти хто ловить зірки з неба, а хто радіє своїм першим слухачам. Тож зі свого досвіду всім новеньким та бувалим в пост-рокі я би радив такі гурти як God Is An Astronaut, Collapse Under the Empire, Moonlit Sailor, Mooncake, I am waiting for you last summer,а також Followed by Ghosts.

В Україні також є свої герої. На мою думку, найкращим українським пост-рок гуртом є The Best Pessimist (Одеса). TBP є творчим здобутком одного композитора Сергія Лунева, який зробив головний акцент на піаніно та не прогадав – зараз його запрошують з концертами по всьому світу, а на last.fm у нього більше 40 000 слухачів!

Також цікавими є Total-Empty,  Nice Wings, Icarus! та Coala Pascal.

Палю годноту

Хочу з вами поділитися останніми своїми відкриттями зі світу пост-рок музики. Останнім часом найбільше враження на мене справили такі гурти як:

Mesozoic

Glories

Solkyri

Iceberg Theory

І ще купа всякої різноти…

Так, є ще ембіент, інструментальний рок, але то настільки споріднені та багатогранні стилі, що ніякої статті не вистачить вмістити всі їх особливості та принади. Тож часто вірним є твердження: якщо вам подобається пост-рок, то інструментал та ембіент ви уже любите.

Отож мова піде про Дена Білзеряна, зірки Інстаграму, який уже понад два роки підриває пукани одним людям, і є чи не об’єктом поклоніння для інших.

Чому так? Ну, по-перше, у нього дуже багато готівки.

Ні, ну дійсно дофіга кешу.

Що дозволяє йому бути господарем таких пентхаусів і маєтків:

Також Ден обожнює пересуватися з комфортом. Це і алюмінієва Shelby Cobra:

І вертоліт

І декілька Bentley

І шестиколісний Джип

І приватний літак

І ще купа яхт, катерів та з десяток інших засобів пересування елітного класу

До речі, Денчик любить подорожувати в компанії

Насправді він майже увесь час оточений юрбами напівголих дівок

Добре, не майже. Абсолютно увесь час.

Здається, що 24/7 різні голі дівки просто ходять маєтками і супроводжують його у подорожах

А все чому? Може тому, що він має накачане тіло і бороду?

Може тому, що він ветеран збройних сил США? (Ден свого часу 4 роки відслужив у ВМС Америки)

Чи тому, що тягає усюди свого кумедного кота Смешбола?

Добре, грець з тими дівками, але ж звідки гроші на таке життя? Офіційна версія говорить про те, що він усе це майно і гроші надбав завдяки грі у покер.

Але серед серйозних гравців ніколи не виділявся, та й став знаменитістю значною мірою саме через Інстаграм. Кажуть, що справа у батькові, який наразі відбуває покарання у тюрмі за фінансові махінації. Тож усі ці статки потребують ретельного захисту.

Тому Ден тримає просто просто гори різноманітної зброї

Яку принагідно використовує для розваг і полювання

Збірний образ Денчика багато у чому сконцентрований у цій картині:

Звичайно ж, існує і зворотня сторона медалі із трьома серцевими нападами у Дена, сімейними проблемами,  і наркотичною залежністю. Але усе це лишається поза кадром однієї із найцікавіших знаменитостей Інстаграму.

Привіт.

Все для читачів Ріденсу. Сон.

Перші гості.

Принесли картоплю.

Наступні гості.

Ще одна партія гостей, яка влаштувала на кухні джем.

Віршики.

До побачення.

Побачити його роботи можна тут:

http://vk.com/romanzakrevsky

http://cargocollective.com/roza

https://www.facebook.com/roman.zakrevsky.5?fref=ts

Ось, до речі, мої відео з його участю.

Хоча, звісно ж, більшість затятих меломанів там уже давно облаштувалися. Проте, якщо Вас там поки немає, то сподіваюся ця стаття додасть кілька причин, щоб і Ви впорядкували та розширили свої музичні смаки завдяки цьому сервісу.

Як воно діє?

Загалом уся ця історія задумувалась як онлайн-радіо, але я не знаю жодної людини, що б її використовувала саме у цьому руслі. Усе мабуть через те, що опція прослуховування музики прямо звідти коштує аж 3 бакси на місяць, але ж у той самий час є халявна музика вконтакті, тож для нас не дуже актуально і наші люди безкоштовно слухають музику в іншому місці та лиш скроблять треки.

Зрештою сервіс почав нагадувати соціальну мережу, додалися усі необхідні для того інструменти: групи за інтересами, приватні повідомлення, стіни для публічного спілкування, блоґи, можливість додавати в друзі і т.і. Але усі ці фішечки нічого б не значили якби не ядро сайту – бібліотека прослуханих треків та рекомендаційна система музики. Без нього ластик уже б давно повторив участь майспейсу.

А ось трохи про сервіс у цифрах:

Як бачите, українці далеко не найактивніші користувачі цього сервісу. Можливо це відбувається і через те, що інтерфейс сайту представлений на 12 мовах, серед яких немає української. Українські ж користувачі, які не хочуть використовувати ні російську, ні англійську версію сайту ще у 2007 році створили групу LAST.FM Українською!, але жодних реальних зрушень це не дало.

Навіщо цей сайт мені?

• Як мінімум Ви зможете дати посилання людині, яка запитається: “що ти слухаєш?” на свій профайл на ласті.
• Не втрачатимете класні треки лише тому, що забули як називається гурт.
• Візуально, у вигляді діаграм статистики побачите, який у вас музичний смак.
• Знаходитимете нову класну музику на основі Ваших вподобань.
• Станете краще розбиратися в музичних жанрах

Теги.

Жанрове тегування артистів відбувається за принципом Вікіпедії, тобто слухачі самі позначають відповідними тегами артиста (rock, pop, ebm, idm, ambient і т.д. ), і які з них набирають найбільше підтримки, ті й визначають жанрову належність артиста. А оскільки модерації таких дій майже немає і основна аудиторія Last.fm країн СНД – це молоді люди та підлітки з прогесивними музичними смаками, то неякісна або застаріла, на їх думку, музика часто піддається злісному спаму тегами. Іноді можна добряче приколотися над теґами у всіляких попсових та блатнякових проектів.

Темнішим кольором виділяються ті, які підтримало більше слухачів.

Але подібним атакам піддаються і деякі іноземні гурти:

Проте переважна більшість серйозних гуртів та проектів з більш-менш якісною музику тегуються дуже коректно, і проблем з цим, як правило, не виникає. Просто у таких виконавців кількість хейтерів все-одно нижча за кількість фанатів, які відмітять улюбленців правильними тегами.

Окей і як це все скроблити?

1. Реєструєтеся на last.fm
2. Якщо слухаєте уже завантажену музику, то рушаєте на http://www.last.fm/download та качаєте необхідну аплікуху або плагін до Вашого програвача.
3. Якщо слухаєте музику вконтакті, то встановіть плагін для Хрому.
4. ???
5. Profit.

Залишайте посилання на ваші профілі на Last.fm у коментарях, будемо френдитись

Померле ніколи не загине

Саме так говорять жерці на Залізних Островах з епопеї “Пісень льоду та полум’я” Д. Мартіна. Але ця ж фраза підходить, якщо мова піде про світ мальованих історій в Україні, який з’явився ні звідки і пішов так само в нікуди. Хоча, звісно, субкультура фанатів коміксів, манги та мальованих історій нікуди не ділася, проте одного разу вона дуже голосно про себе заявила на сторінках журналу коміксів К9.

“Але у чому ж різниця між коміксами та мальованими історіями?”, – може запитати уважний читач. Насправді терміну “комікс” повністю відповідає лише американська традиція мальованих історій. Тобто різноманітні Супермени, Спайдермени, Бетмени і т.і., де наріжним каменем історії є головний герой, з яким стрімко трапляються усілякі події, такий собі мальований бойовичок. А “мальовані історії” – це вже суто європейська традиція, де головною є літературна основа, яка виражена через спосіб графічного зображення на кшталт коміксу. Тут і сюжет більш закручений і тематика неоднорідна, є де уяві розгулятися. Окрім того існує ще дуже давня японська “манґа”, корені якої ідуть в глибину ХХ століття, а також китайська (маньхуа) та корейська (манхва) традиції коміксів.

Час йшов і К9 зростав. З яскравого, але непримітного 36-сторінкового видання формату А5, він перетворився у справжній глянець зі 116 сторінками. Разом із зростанням сторінкового черевця та поважності, з’являлися і суто глянцеві проблеми у вигляді засилля реклами та здорожчання номерів. Але навіть рекламна навала не врятувала часопис К9 від загибелі у вирі світової фінансової кризи, і 14 грудня 2009 року вийшов у продаж останній випуск (№87) в його історії. Загалом за шість років життя проекту було видано 93 примірники часопису та різних додатків з серій Darkwarior, Intercat, Milkgirl тощо.

Ось така купка утворюється з повної колекції

Що далі? Історія часопису на цьому обривається, редколегія розбіглася по різним конторам, а Олін спочатку займався діджейством кілька років, а потім взявся по-серйозному за написання картин. Віддані фанати часопису повністю поксерили увесь матеріал, і тепер є можливість завантажити усі випуски К9 із EX.UA та інших торентів. Проте це мало може передати емоції від гортання паперових журналів, колекції яких можна придбати у групі в ВК.

Від себе хочеться додати, що журнал був єдиним виданням, який на той час вартував уваги у кіосках “Саюзпєчаті” у нашому забитому “Червоноленінську”, і саме через цей часопис вдавалося відчути себе частиною чогось прогресивного, захоплюючого, і до того ж українського.

Так, “померле ніколи не загине”, але було і продовження цього пророцтва жерців Залізних Островів:

 Померле ніколи не загине, проте відродиться знову міцнішим і сильнішим.

Тож сподіватимемося, що колись мальовані історії на теренах України відродяться новими сильними паростками.

Маємо для вас переклад мальованої історії із потужним науково-фантастичним підтекстом. “Теорія Навчання” від Олега Окунева.

[soliloquy id=”1217″]

І наостанок пропоную вам проглянути мальовану історію Фелікса Блонделя “Брехня Хуана Боргеса”.

[soliloquy id=”1168″]

Використані матеріали:

http://gloss.ua/story/ipeople/article/74034

http://bestin.ua/people/person/6475/

https://vk.com/darklunni